Про каліфорнійський сепаратизм зненацька заговорили у вересні минулого, 2016 року. Заговорили саме «зненацька», і переважно в російських ЗМІ – у зв'язку із всесвітнім «з'їздом сепаратистів», що відкрився в Москві. У найкращих традиціях Комінтерну в білокам'яній зібралися представники Каталонії, Країни Басків, Пуерто-Ріко, Північної Ірландії, Північної Сахари і навіть Техасу. Кожен з них намагався обґрунтувати необхідність від'єднання відповідних регіонів від держав, до складу яких зараз вони входять.
Дебют у цій компанії руху «Yes California», який домагається референдуму щодо незалежності цього штату і Calexit-у, тобто виходу зі складу США, примітний тим, що:
по-перше, щодо зазначеного заходу в Каліфорнії сепаратистських намірів не спостерігалося;
по-друге, цей рух відомий у Росії більше, ніж у самій Америці,
по-третє, очільник його, уродженець штату Нью-Йорк Луїс Джей Марінеллі, проживає в Єкатеринбурзі; він багато років провів у РФ і в самій Каліфорнії «засвітився» лише з 2011 року.
Іншими словами, в наявності типове «розгойдування теми», але для нас вона цікава своєю аналогією з сепаратизмом на Сході України.
І там, і тут регулярними вкиданнями в ЗМІ завчасно готується громадська думка до переходу з одного «вікна Овертон» в інше. Подібно до того, як раніше в Україні культивувалася міфологема цивілізаційного і ціннісного розколу по осі «Захід-Схід», в Каліфорнії вже висіяні зерна розбрату, і навряд чи тамтешні політики не будуть використовувати їх інструменти в боротьбі за електорат. Каліфорнії, відомій своїм мультикультуралізмом, расовою, етнічною та релігійною толерантністю, пропонується протиставити ці якості «старим» штатам, орієнтованим на традиціоналістський ідеал WASP (White, Anglo-Saxon, Protestant). «Різноманітність, – пишуть у своєму маніфесті однодумці Марінеллі, – є центральною частиною нашої культури і невід'ємною частиною нашої економіки». У Юзівці, яку на початку ХХ століття охоче порівнювали з Чикаго і взагалі з Америкою як країною емігрантів, теж хизувалися різноманітністю, від якої виявився всього один крок до відчуття своєї винятковості.
І тут, і там обивателю підкидається думка про те, що вони «годують всю країну», що їх регіон найбільш розвинений у господарському відношенні. Як нещодавно у нас, каліфорнійців сьогодні спокушають статистичними викладками щодо економічної потуги штату. Згадують про те, що тут надзвичайно розвинені фінансовий та аграрний сектори, біотехнології, обробна промисловість. Тут, у Силіконовій долині сконцентровані штаб-квартири провідних IT-компаній, включаючи Google, Facebook, Intel, Oracle, Adobe тощо. За даними Bloomberg, Каліфорнія забезпечує 53% прибутку всього американського технологічного сектора. З десяти найбільших компаній світу в Каліфорнії зареєстровано чотири, в тому числі Facebook і Alphabet. Тут розташований Голлівуд, розвинений туризм та індустрія розваг. Місцевому виборцю явно лестить факт, що, складаючи 12% від чисельності населення США, каліфорнійці виробляють 13,3% федерального ВВП. Навіть у світових масштабах штат виглядає цілком конкурентоспроможним, його економіка випереджає економіки Франції, Бразилії, Італії та Росії. При цьому Каліфорнія платить в загальноамериканський бюджет на 16 млрд. доларів більше, ніж з нього отримує. А це вже несправедливість, – чи не так, знайомі сюжети?
І там, і тут тема несправедливості всіляко мусується, заьторкуючи не тільки господарську, а й політичну сфери. Історично сформовані перекоси в американській виборчій системі дозволяють спекулювати на почуттях електорату: один виборець від Каліфорнії (з її населенням в 39 млн. осіб) представляє 680 тис. жителів, а один виборець від штату Вайомінг (з населенням в 600 тисяч) - 190 тис. людей. Виходить, що малонаселені штати знаходяться у вигіднішому становищі. Змінювати ж щось Колегія виборців відмовляється, вважаючи, що такою є ціна федералізації.
І тут, і там політтехнологи задіюють історичну пам'ять, витягуючи з неї спогади про короткочасні, але яскраві фрагменти, пов'язані з державною самостійністю регіону. На Донбасі це – Донецько-Криворізька республіка 1918 року, в Каліфорнії – кількатижнева за терміном існування Каліфорнійська республіка 1846. Обидві республіки складно назвати незалежними, вони були відвертими маріонетками, але апеляція до пам'яті про них важлива як прецедент: якщо щось було в минулому, то, можливо, з'явиться і в майбутньому.
Аналогії можна продовжувати, каліфорнійський сепаратизм робить свої перші кроки, і цілком ймовірно, незабаром подарує нам чимало нових підстав для порівняння з сепаратизмом Донбасу. Схоже, що ідеологами в обох випадках є одні й ті ж персони, а звичний стиль мислення не так швидко змінюється. Навряд чи чистим збігом є наступне одкровення Луїса Марінеллі: «Надалі, коли ми проведемо референдум, нам буде необхідно міжнародне визнання результатів народного голосування. Ми розраховуємо на те, що влада Росії підтримає нас у цьому питанні, так само як Крим раніше був відділений від України в результаті референдуму. Ми хочемо вийти зі складу Штатів аналогічним шляхом».
На перший погляд може видатися, що історія з каліфорнійським сепаратизмом – це фарс, анекдот із соціальних мереж. Каліфорнійська національна партія і створений нею рух «Yes California» не має ані соціальної бази, ані авторитетних лідерів, ані фінансової та електоральної підтримки всередині самої Каліфорнії (на виборах в Асамблею штату по 80-округу в листопаді 2016 року Марінеллі з тріском провалився, набравши лише 4,7 тис. голосів).
Однак не варто закривати очі й не звертати уваги на малозначимий спочатку рух. Досвід Донбасу показує, у що це все може вилитися, якщо не вживати ніяких заходів. До того ж каталізатором популярності сепаратистських ідей в Каліфорнії стала антиемігрантська риторика нового американського президента і прогнозований спад прибутків штату в разі лобіювання Д. Трампом інтересів його прхильників, зосереджених аж ніяк не на Тихоокеанському узбережжі.
Американцям слід винести урок зі східноукраїнської драми: демократія має слабкий імунітет на масовані інформаційні атаки ззовні. Монополія на «гібридні» соціальні технології типу «кольорових революцій» втрачена, вони з успіхом будуть задіяні всюди, де виявиться слабина державного організму. «Арабська весна» в країнах Близького Сходу і Північної Африки, «російська весна» на Донбасі, помітне зростання популізму й радикалізму в Європі – все це епізоди глобального протистояння, причому епізоди далеко не фінальні. Різниця між ними і що зароджується каліфорнійським сепаратизмом складається лише в тому, що об'єктом інформаційного впливу стають вже не соціуми третього світу або розбалансовані європейські демократії, а, здавалося б, монолітна цитадель західної цивілізації в особі США.
Читайте також: